… Коли ми дивимось у дзеркало, що ми думаємо про себе?
Чи вистачає нам терпіння і зусиль, аби влаштувати наші місця проживання таким чином, аби в майбутньому було чим пишатись?
Пам'ять про спільні зі знайомими пригоди, спілкування в невимушеному ключі, ризиковані рішення та шляхетна жертовність…
Коли ми проявляємо себе максимально людяно?
Чи ми бажаємо, аби інші брали з нас приклад та ставали тими, хто здатен підтримувати атмосферу добросусідства, або принаймні ненасильства?
Наскільки війна вже вплинула на нашу поведінку та коло довіри?
І в якому напрямку ми рухаємось як суспільство?
Думаю, що нам варто навчитись ретельніше обирати стратегію розвитку, діяти з врахуванням попереднього досвіду, та мислити далекоглядніше, на два-три покоління вперед, щоб дійсно колись пишатись собою, і спокійнесенько делегувати власні функції в роспорядження людей нової формації.
Про що будуть мріяти наступні..?~~~~